Читати книгу - "Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст."

31925р. Б. Лепкий працює у Кракові на посаді професора української літератури Ягеллонського університету. На літні місяці виїздить у с. Черче, де українська громада збудувала для нього невелику віллу, що дістала назву «Богданівка». У 20 – 30-іpp. Лепкий працює переважно над історичними повістями «Вадим», «Каяла», «Крутіж», «Орли», тетралогією «Мазепа».

Друга світова війна застала письменника в Кракові. Він втратив роботу в університеті й опинився без засобів до існування. Через 2 роки його не стало.

* * *

Вечірній дзвін, вечірній дзвін

Лунає за горою.

Добру поклін, а злу проклін,

І вічний мир – з собою.

Ось день минув, мов і не був,

Йде нічка, час спокою.

Що ти почув, що перебув,

Не забереш з собою.

Хаос вражінь, втіх і терпінь,

Танок сміху й ридання

Від поколінь до поколінь

Йде в парі існування.

Твоє життя, твоє буття —

Один звук в цьому хорі;

І ти, і я розвіємся

В бездоннім вічнім морі.

Дивний танок, грізний танок

Страшна музика грає.

Плетім вінок! Ше крок, ще скок —

І вічність нас чекає.

Плетім вінок, плетім вінок

З хвилин – перлин блискучих,

Щоб не замовк життя танок

Для поколінь грядучих.

Ще крок, ще мент, і сміх, й лемент,

А там – лиш знак питання.

Життя момент – малий фрагмент

В поемі існування.

Вечірній дзвін, вечірній дзвін

Лунає за горою.

Добру поклін, а злу проклін,

І вічний мир з собою.

ОСТАННІЙ ПТАХ В ВИРІЙ ЛЕТИТЬ

Останній птах в вирій летить,

Остання квітка в’яне,

Листками вітер шелестить,

Немов говорить: цить, ах, цить!

Тепер спокій настане.

Що процвітало навесні,

Гарячим літом спіло,

Шукало прожитку собі, —

Те восени, у боротьбі

Із смертію змарніло.

З краси й приман обдертий цвіт

Конає на болоні…

Такий-то вже цей Божий світ!

На все, що лиш дійде до літ,

Смерть покладе долоні.

ГОСТИНА

Глибоким, тихим вснуло сном

Усе кругом,

Лиш вітер виє під вікном

Сумний псалом.

Крізь шиби невиразно чуть

То там, то тут,

Як краплі дощові падуть,

Важкі, мов ртуть.

І в двері чутно легкий стук:

Стук-стук, стук-стук!..

Таємний, добре знаний звук

Незримих рук.

– Хто йде? – питаюсь, мов зі сна.

«То я, то я,

Твоя товаришка давна,

Нудьга, нудьга».

ЧАС РІКОЮ ПЛИВЕ

Час рікою пливе…

Я побачив тебе

На проході в міськім огороді.

І дивився, дивив,

Довго очі трудив,

Бо пізнати чомусь було годі.

Та ж стать рівна, струнка,

Та ж головка мала,

Очі сиві палкі, говірливі,

Лиш уста мов не ті,

Мов чужі, не твої,

Маломовні, сумні, нещасливі.

Ті дрібонькі уста,

Що мов пташка пуста,

Щастя повні були, всерозмовні,

Так уперто мовчать,

Наче кару терплять,

Що були не досить правдомовні…

На той вид тяжкий сум

Обгортає мій ум,

Похоронні нути в серцю чути,

Невмолимий докір

Вилітає в простір:

«Як ти міг, як ти міг позабути?»

Не забув тебе я,

Хоч взивав забуття,

Не було позабути спромоги,

Лиш непривітний час

З серця квіти обтряс

І поніс їх на інші дороги…

ПОМЕЖИ НАМИ

Помежи нами море синє

Шумить бездонне,

По нім, як лодка, думка лине

І в хвилях тоне;

Над ним, як мева, жаль літає

І біла туга —

Була моєму серцю раєм,

Не буде друга!

Була для серця мого раєм,

Рожевим квітом,

Що десь далеко процвітає

За нашим світом;

Над тим буденним світом сірим

В чудовім краю —

Тому так дуже, так без міри

Її кохаю!

І хоч ніколи, ах, ніколи,

До того краю

Ні по неволі, ні по волі

Не завітаю,

І не стріну та й не побачу,

Даремна воля —

Тим більше люблю, чим більше трачу,

Така вже доля!

Помежи нами море синє

Шумить бездонне,

По нім, як лодка, думка лине

І в хвилях тоне.

Над ним, як мева, жаль літає

І біла туга —

Була моєму серцю раєм,

Не буде друга.

Петро Карманський

(1878–1956)

Народився у м. Чеканові (Польща). Закінчив Перемиську гімназію, потім навчався на філософському факультеті Львівського університету. В 1900–1904 рр. навчався у колегіумі Ватикану, а пойого закінченні повернувся у Львівський університет. У 1907 р. брав участь у боротьбі студентської молоді за український університет у Львові, за що був ув’язнений і провів місяць у тюрмі.

Вчителював у гімназіях Тернополя і Львова. Став одним з учасників літературної групи «Молода Муза».

Перші вірші П. Карманського були надруковані в 1899 р. в журналі«Руслан». Видав збірки